Дзвонарне мистецтво Волині:  історія та сучасність

музично – дослідницька робота

 

                                                 Севрюкова Надія Борисівна

вчитель музичного мистецтва

НВК № 9

                                                       

                                                               Вступ  

     З давніх часів дзвони відігравали дуже важливу роль у житті людини. Спочатку вони служили як сигнальний інструмент. Їх використовували для скликання населення, збору військ, оголошення тривоги , подання сигналу тим, хто потрапив у біду, загубився тощо.

   У IV – VI ст. у Європі почалось виробництво великих дзвонів. З середини     IX ст. дзвони стають частиною церковних обрядів ( додаток 1 – 1). У містах Західної Європи дзвони мали власні імена, які  надавались їм у зв’язку з тою функцією, котру виконував той чи інший дзвін. Так, у Бонні був «Дзвін чистоти» - за його призовом мешканці виходили замітати вулиці міста; в Аахені «Трудовий дзвін» відзначав початок та закінчення роботи; «Продавець риби» в Бове сповіщав про відкриття  рибних та інших лавок. Був навіть «Пивний дзвін», який подавав сигнал до відкриття шинків у Гданську.

        На думку вчених, дзвони на Русі з’явились  у Х столітті. Перша згадка про них у літописах датується 988 роком. Давні руські дзвони були знайдені під час розкопок Десятинної церкви у Києві. Їх привозили з Заходу, а з ХIII століття  розпочали виливати і на руських землях. Перші літописні згадки про виробництво дзвонів на Русі пов’язані з Волинню. Галицько - Волинський князь Данило Галицький, заснувавши місто Холм, запросив кращих майстрів із Києва, Німеччини, Польщі. І все необхідне  для міста вони виробляли тут же, в тому числі виливали дзвони. У літописі 1258 року  читаємо, що князь Данило « …принеса ис Кыева, другие же ту солье» ( 4, 115).

        Найбільшого розквіту дзвонарна справа на Волині досягла під час правління Володимира Васильовича. В Любомлі «… полия же и колоколы, дивны  слышанием, таких же не бысть во всей земли… » ( 1288 р.) Мабуть, літописець не перебільшує, говорячи про дивовижний звук волинських дзвонів. На одній зі стін давньоруської церкви Іоанна Богослова в Луцьку знайдено багато малюнків дзвонів ( додаток 1 – 2). Мабуть, художник, який створив їх, був зачарований музикою дзвонів, що і стало поштовхом до появи їх силуету  на стіні Луцького храму.

        Найдавніший дзвін, що зберігся на Україні, – Юрський ( додаток 1 – 1) . Його відлито у Львові на честь перемоги Луцького князя Любарта над польським королем Казимиром  III, котрий у 1340 році захопив Львів. Юрський дзвін – унікальна пам’ятка українського ливарництва останнього періоду існування Галицько – Волинського князівства. Дзвін середньої величини ( 415кг ), прикраси на ньому відсутні.

     Дуже часто дзвони відливались на честь якихось важливих подій, перемог, тобто були своєрідним монументом. В Україні відомо дві таких пам’ятки – Юрський дзвін та  « Кизикермен». Дзвін « Кизикермен» вилив у 1695 році майстер Афанасій Петрович із трофейних турецьких гармат. Нині  ця пам’ятка знаходиться у Полтаві.

     Історія дзвоноливарного мистецтва має свої традиції. Техніка лиття дзвонів розвивалася століттями, постійно вдосконалювалася. Та завжди залишалася надто складною, вимагала не просто великого вміння, а справжнього мистецтва.

     І все ж таємниця майстрів була не в оздобленні дзвонів, а в їхньому звучанні, яке залежало від складових частин сплаву металу, розмірів та конфігурації. І, звичайно, від таланту та майстерності дзвонаря.