Степан Ольга, 7-А клас

Маленька краплинка

Як же гарно після дощу! На зелених листочках ледь видніються прозорі краплинки. І ця історія про одну з них. З’явилася краплинка на світ одного літнього дня. Її приніс легкий дощик, і вона впала на пелюсточку квітки. Краплинка встала та озирнулася навкруги. Який гарний краєвид! Вона перебувала посеред прекрасного саду, де росли яблуні, груші, вишні та сливи, які простягали свої гілки з дозріваючими плодами до теплого сонечка. А в глибині саду виднівся будинок. Зістрибнула краплинка з квітки і пішла до будівлі, що притаїлася посеред квітучих дерев. Краплинка зупинилася навпроти будинку та з подивом і цікавістю оглянула велику будівлю, адже вона такої ніколи не бачила.

У той же час на кухні в печі рум’янився пиріг, від якого навкруги розносились апетитні пахощі, які солодко лоскотали нюх та пробуджували відчуття голоду. Краплинка відчула, що вона голодна, тому їй дуже-дуже захотілося покуштувати тієї смакоти, адже вона, на відміну від своїх подружок, які ласували нектарами квітів, дуже полюбляла солодощі.

Свіжий подих легкого літнього вітерця підхопив краплинку та підняв на підвіконня кухні. Кухонне вікно було відчиненим, і мандрівниця заглянула в середину. На кухні нікого не було, а на столі вже готовий пиріг заповнював вишневим ароматом кімнату та проникав на вулицю. Краплинка вирішила скористатися нагодою та скуштувати шматочок смакоти. Вона легко стрибнула на стіл та ледь не скрикнула від захоплення, але вчасно схаменулася, боячись, що її хтось може почути.

Краплинка відламала шматочок пирога та із задоволенням почала його смакувати.

– Ти хто? – пролунало раптом за її спиною. Вона злякано озирнулася і зустрілася поглядом із милою, гарно зачесаною дівчинкою років дев’яти. Дівчинка була одягнута в гарну легку блакитну сукню та червоні босоніжки.

– Я – Краплинка, – з острахом промовила наша ласуня.

– А тих то?

– Мене звати Софійка, і я живу тут. А ти звідки з’явилася? – промовила дівчинка.

– Мене приніс літній дощик, і я впала на пелюсточку квітки, яка росте неподалік у саду, а потім прийшла на аромат пирога.

– То чому ти взяла так мало? Не соромся, бери ще. Мама спекла мені пиріг, а сама з татком поїхала на роботу.

Софійка взяла тарілку і поклала на неї ще шматок пирога.

        – Ось, пригощайся.

– Дякую, ти дуже добра дівчинка.

– Ходімо, я покажу тобі мій дім.

Софійка повела Краплинку різними кімнатами, показаючи будинок та розказуючи про свою родину.

– Я запрошую тебе до своєї кімнати, де є багато іграшок. Ти любиш гратися? – запитала дівчинка у Краплинки, та, отримавши згоду, повела мандрівницю до свого королівства

Кімната була велика та світла. На стінах красувалися рожеві шпалери, а вікно було завішане мереживним тюлем. Старовинні дерев’яні меблі вдало доповнювали інтер'єр кімнати.

– Ну як, подобається? – запитала Софійка.

– Ой, тут так гарно! – мовила Краплинка.

– Хочеш, я покажу тобі мої улюблені книжки, – запропонувала краплинці дівчинка.

Вони підійшли до шафи, з якої Софія дістала декілька книжок.

– Це буквар! – з гордістю мовила дівчинка, беручи до рук невелику книгу в гарній палітурці.

– А ти вмієш читати? – запитала нову подругу Софійка.

– Ні, не вмію, – тихо мовила Краплинка.

– А давай я тебе навчу, адже це цікаво – читати книжки.

Так вони стали друзями. Софійка вчила подругу читати, а Краплинка розповідала дівчинці про свої подорожі з хмаринкою, допомагала по господарству.

Літо промайнуло швидко. Першого вересня Софійка знову пішла до школи. Тепер Краплинка часто сумувала без найкращої подруги, до якої дуже звикла, хоча в цей час вона завжди читала цікаву книжку, яких у домашній бібліотеці було вдосталь. Так минали дні. Закінчився вересень, наступив прохолодний жовтень. Листя на деревах пожовтіло, потроху стало опадати. Наближалися перші приморозки…

Одного дня Софійка, прийшовши зі школи,не знайшла вдома своєї подруги, а тому дуже засмутилася. Дівчинка не могла зрозуміти, чому маленька Краплинка так раптово її покинула, не попередивши про це, адже між ними зовсім не було непорозумінь.

З кожним днем надворі ставало все прохолодніше. Дерева повністю скинули жовте вбрання. Сад біля будинку став сірим та незатишним. Холодний осінній вітер погрозливо завивав довгими холодними вечорами в кроні дерев, що ше більше навівало нудьгу Софійці. Її найкращої подруги не було вже тривалий час, і в душі дівчинки зародився тривожний неспокій.

Одного на диво сонячного ранку Софійка вийшла на подвір’я та вражено подивилася навкруги. Навколо все було вкрите м’яким, пухнастим, легким снігом. Дерева біля будинку одягнули пишні білі шуби, ніби закуталися від морозу. Блискучі промені сонця відбивалися від снігової ковдри та приємно засліплювали очі.

– Як так можна довго спати, подружко? – раптом пролунало в дівчинки над вухом.

Софійка озирнулася і здивовано побачила, як їй на руку вмощується гарненька сніжинка.

– Це я– Краплинка! Подивись, якою гарною я стала завдяки морозу. Тепер мене називають Сніжинкою.

– Чому тебе так довго не було? – нахмурила брови Софійка та з докором поглянула на подругу. – Я так хвилювалася та думала, що ти мене покинула назавжди! Хіба так найкращі друзі чинять?

– Вибач мене, Софійко, – мовила Сніжинка, – та мене терміново покликали додому на хмарку, яку вітер гнав в теплі краї. Але помандрувавши, я знову повернулася до тебе. В мене є дуже багато розповідей про дивовижні краї, де я побувала під час подорожі, а тепер пограймося в сніжки…

– Добре мати таку славну подругу, – подумала дівчинка.

Вони радісно побігли назустріч незвичайним зимовим розвагам, які так люблять усі діти.