. Калінюшко Анастасія "У полоні почуттів" - Мої файли - Каталог файлів - НВК № 9 м. Луцьк



Комунальний заклад "Луцький навчально-виховний комплекс №9
Луцької міської ради"

Середа, 16.10.2019, 15:39
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Мої файли [50]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Файли » Мої файли

Калінюшко Анастасія "У полоні почуттів"
[ Викачати з сервера (17.5 Kb) ] 02.10.2014, 10:57

Я  І ТИ

Я любила високі підбори,

Але ти був низького зросту.

Я любила літо і море,

А ти – вид з Сан-Франциського мосту.

В мене завжди багато друзів,

Ти знаходив їх лиш у книгах.

На обгін по зустрічній смузі:

Я боялась, та згодом звикла.

Тебе вабили гострі кактуси,

Я любила пахучі лілеї.

Я любила поетів записи,

Ти в них бачив ямби й хореї.

Ти любив аромат цигарок,

Ну а я – запах свіжої шпальти.

Мріяв ти про далекий Бангкок,

Я  – про сонячну теплу Мальту.

Ти о сьомій вставав щоранку,

Я ж зі снами не вміла прощатись.

Я назавжди піду на світанку,

Ти лиш скажеш: «Так мало статись..».

 

 

ТОБОЮ ДИХАЮ

 

Тобою дихаю я досі, досі, досі...

В очах весна, та у душі застигла осінь.

Наш вітер стих і не підніме більш вітрила.

Любов сліпа і листя облетіло.

 

Чай охолов і вже не гріє зовсім, зовсім, зовсім...

Тепер мій світ – це тільки спогад, книги, постіль.

Пройшов і тиждень, чи доба, година,

Коли для тебе я вже не одна єдина.

 

Тебе завжди мені так мало, мало, мало...

Не зрозумів, а я перегоріла.

Ти – моя пристань, що чужою стала

 Я ж недосвічена, незнана і невміла.

 

Тепер сама, але я вільна, вільна, вільна...

Та й плакати нізащо більш не буду.

Ти сумуватимеш, ти скажеш: «Божевільна...»

І так пройдеш у мене, як застуда.

 

 

***

Мені б трішки тебе перед сном,

Щохвилини, сім днів на тиждень.

Обійняти б так ніжно-ніжно

І запити червоним вином.

Ти – мій клімат, мій антициклон.

 

Користуєшся мною, вразливою,

Проникаєш у сни щоночі

І палають бажанням очі.

Я з тобою здаюся мрійливою,

Нерозсудною, неквапливою.

 

Найпрекраснішою зимою

Лікарі лиш розводять руками.

Шепочу тихо так вустами:

Я хоч сильна, але не встаю...

Мій діагноз: хворію тобою.

 

У ПОЛОНІ ПОЧУТТІВ

І.

Не сумую. Ні, не сумую.

Ну, хіба-що лиш зовсім трішки,

Коли голос твій в слухавці чую,

То шкребуться на серці кішки.

Я не плачу,зовсім не плачу,

Це лиш крапля води стікає.

Я , можливо, тебе не побачу,

Та лиш погляду серце благає.

Я не плачу. Ні, це не сльози,

Це , мабуть, щось потрапило в око...

Це, мабуть, наші літні грози

Пробудили в нас біль ненароком.

Я не мрію, я більше не мрію,

Хоча серце летить до тебе.

А твої невагомі вії

Дістають до самого неба.

Я не заздрю, я більше не заздрю

У обіймах твоїх світанку,

Музиці, що підніме настрій,

Сонцю, що будить зранку.

 

ІІ.

Я не вірю, я більше не вірю,

Що здійсниться одвічне «все добре».

То рожева дитяча мрія

Все ще бореться з світом хоробро.

Не вагаюсь, я більш не вагаюсь

Залишитись, чи все ж полетіти.

І збагнути усе намагаюсь:

«Як любити? Що значить любити?».

Не боюся, я більш не боюся

Залишатись сама собою.

Я від світу в думках відлучуся,

Я навчилася бути живою.

Не чекаю, я більш не чекаю

Казки, принца, щоб «довго й щасливо».

Я сама прокладу шлях до раю,

Я сама сотворю собі диво.

Я сама собі замок збудую,

І на мить стану ще сміливіша.

Все ж сумую, безмежно сумую...

Повертайся додому скоріше!

 

 

 

* * *

Він, як Моне, закоханий у колір.

В кімнаті лиш мольберт без полотна.

А пензель, мов струна, тремтів в старих долонях,

Та все ж він жив у пошуках добра.

 

Він, як Далі, у тім шукав розради,

І, як Шекспір, лиш помахом пера,

Зміг неживому він життя надати,

Тому, що жив у пошуках добра.

 

Він, як Пікассо, йшов супроти долі,

І в серці ще надія, ще жива.

Та гасли барви кольорів поволі.

Навіщо жив у пошуках добра?

 

Чи варте сліз його страждання?

Усе життя над прірвою пройшов.

В душі залишив місце для кохання,

В своєму серці він добро знайшов.

 

 

ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ

 

Він все життя її шукав,

Вона фату з дитинства приміряла.

Вона – це все, що він колись бажав,

А він – це все, чого вона бажала.

 

«Моя маленька!» – кликав її ніжно.

«Мій найрідніший...» – голос затремтів.

Вона кружляла в сукні білосніжній,

А він безтями, що любов зустрів.

 

Вона – дружина, мати і кохана,

Все як у мріях, все, як у казках.

В дітей всю душу і себе вкладала,

А він щодня тонув в її очах.

 

Пройшли роки, час плив так непомітно.

Де є любов, там хто рахує дні?

Вона така ж красива та привітна,

Він – принц на сивому коні.

 

Нехай говорять люди хто що хоче,

І скільки б років не пройшло або століть,

«Моя маленька...», – він їй прошепоче.

«Мій найрідніший...», – голос затремтить…

 

 

* * *

Серед мільйонів спохмурнілих лиць

І сотень тисяч стомлених героїв

Зібрав усю душевну міць,

Щоб кожен знав і щоб ніхто не встояв.

 

Щоб кожен знав, яким ти став тепер,

Чого досяг, за що збивав коліна.

«Рай там, де я», – колись казав Вольтер.

Ти сам творив для себе рай невпинно.

 

Якби назавжди відійшли ті дні

Невдач, падінь, розчарувань і болю,

І засвітило сонце у вікні,

Щоб вміти не коритись жартам долі.

 

Головне, не зламаючи крила,

З висоти не упасти додолу.

Щоб ця казка звершилась щасливо

 І життя не пішло знов по колу.

 

І хоч серце зазнало втрат,

 А тіло болить від утоми.

Повертатись не можна назад.
Сам вирішуй,  де ставити кому.

Категорія: Мої файли | Додав: Oksana
Переглядів: 619 | Завантажень: 25 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт

Пошук

Друзі сайту
   Персональний сайт директора Луцького НВК №9 Дубини Олександра Дмитровича
   Персональний сайт вчителя правознавства Бондаря Віталія Олексійовича

Copyright MyCorp © 2019