. Козуб Марина "Герої не вмирають" (проза) - Мої файли - Каталог файлів - НВК № 9 м. Луцьк



Комунальний заклад "Луцький навчально-виховний комплекс №9
Луцької міської ради"

Середа, 16.10.2019, 15:55
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Мої файли [50]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Файли » Мої файли

Козуб Марина "Герої не вмирають" (проза)
[ Викачати з сервера (15.4 Kb) ] 02.10.2014, 11:04

Марина Козуб

«Герої не вмирають…»

  • А правда, що герої не вмирають? – запитала маленька Олеся у мами.
  • Герої? – тихим, тремтячим голосом перепитала жінка. – Ці хлопці не помруть. Вони назавжди залишаться у наших серцях.
  • А хто такі герої? – невгавала дитина.

Важка сльоза покотилася по щоці матері, а перед очима постали страшні реалії тих днів…

…Усе відбулося миттєво. Почувши про перші жертви, Василь швидко зібрався до Києва. Він не чув прохання знайомих і друзів залишитися вдома. Він уже все вирішив… Ось і столичний майдан. Якесь дивне почуття охопило хлопця. Водночас це була гордість за те, що ще не заснув вільний дух його народу і ненависть до тих, хто став маріонеткою в руках влади.

«Все буде добре. Ми переможемо!» – заспокоїв себе Василь. В ту мить повз нього санітари пронесли пораненого, обличчя якого було повністю залите кров’ю. «Як прикро, що це не сон. Двадцять перше століття, а надворі війна», – холод пройняв тіло хлопця від таких слів. За декілька метрів розірвалася граната. Здалося, що звук вибуху був слабшим від крику пораненого, а може, вже вбитого. Туди швидко побігли люди з червоним хрестом на спинах. «Боже, чому ти допустив це? Будь ласка, збережи Україну», – вражений від побаченого, прошепотів Василь.

Хлопець продовжував рухатися вперед. Зовсім недалеко спалахували язики вогню від палаючих шин. За допомогою людей швидко знайшов «Волинську сотню», своїх земляків. Через трошки він став до лав своїх однодумців. Це не була просто битва, це була війна. Ні, Василь не стріляв з рушниці, не бив нікого палицею. Просто стояв віч-на-віч із тим, хто продав себе, став псом. Хлопець знав, добре знав, що то теж люди, але не міг зрозуміти, звідки стільки ненависті, крові в їхніх очах.

Здалося, що удача посміхнулася. Поволі противники почали відходити. Але відкрився «верхній» вогонь. Почали стріляти снайпери. Як хижий птах чигає на свою жертву, так і ті вичікували слушної миті, щоб вбити людину. «Вбити живу істоту, подібну собі… Як це огидно звучить! Ні, ми не схожі на них. Вони – люті вовки, а ми – люди!» - обурювався Василь у той час, коли і на нього знайшовся нелюд. Куля потрапила хлопцеві в грудну клітку. Його не врятував навіть бронежилет.

Що було далі він майже не пам’ятає. Василя винесли з поля бою. Він, немовби в тумані, чув слова побратимів: «Ти живий! Ти будеш жити! Не помирай! Тільки живи, будь ласка!». «Пробачте, я люблю вас усіх! Слава героям!» - це був останній подих, який вирвався з уст хлопця. Але він не загинув. Він залишився живим. Він став одним із безсмертної «Небесної сотні»…

…Пролунав постріл із гармати, коли тіло юнака Василя опускали в землю.

  • Герої – це ті, хто помер заради усіх нас. Щоб ми були живими, – захлинаючись від сліз, відповіла на запитання дочки мама.

І заради мого життя? – мов доросла, запитала Олеся.

Категорія: Мої файли | Додав: Oksana
Переглядів: 585 | Завантажень: 23 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт

Пошук

Друзі сайту
   Персональний сайт директора Луцького НВК №9 Дубини Олександра Дмитровича
   Персональний сайт вчителя правознавства Бондаря Віталія Олексійовича

Copyright MyCorp © 2019