Колискова

Мій брате, очки закривай,

Вже заснули птахи та зелений гай.

Мій маленький брате, швидше ти засни,

Будем рахувати слоників у сні.

Ось пішов руденький з чубчиком смішним,

А ось там жовтенький стоїть надворі.

Любо – мило місяць світить в небесах,

Засинай скоріше і мандруй у снах.

Хай тобі насняться всі чарівники:

Мавки та русалки, і водяники.

Хай добро всміхнеться, а зло усе згине.

Хай до тебе, братику, щастячко прилине.

(Нехай вітер тихесенько колискову співає,

А місяць із зірочками тебе звеселяє).

Хотіла

Я пам’ятаю, що хотіла

Спалити всі листи,

Щоб ясним полум’ям згоріли

У пам’яті моїй та у вогні.

Я пам’ятаю, що хотіла

Всю правду розказати,

Та не вистачило духу,

Щоб хоча б комусь признатись.

Я пам’ятаю, що хотіла

Я зірку запалити,

Щоб найяскравіше горіла

Серед інших у світі.

Пам’ятаю, що хотіла

Чудо я створити,

Та як інші мої мрії

Не вдалось зробити.

Подихи кохання

Ні, серце правди не боїться,

Воно завжди когось коха,

О люди, люди, схаменіться:

Ця правда інколи лиха.

Коли когось кохаєш до загину,

Немає вороття назад.

Любов і вічність нерозривні,

Кохання – вічна течія.

Немає меж, кордонів і воріт,

Любов завжди долає перешкоди.

Лише, якщо хтось серце не вберіг,

Закінчуються подихи любові.

Твори добро

Добро завжди сторицею вернеться,

Тільки зроби комусь хороше раз.

І сонце радісно всміхнеться.

«Твори добро» – хтось скаже в небесах.

Допоможи ти, друже, старшим

І про однолітків не забувай.

Даруй всім завжди добрий настрій.

Твори добро, щоб день ще кращим став.

Це істина успішного життя:

«Хороше слово – більше нічого»,

А серце радісно співа,

Коли почує добру мову.

Від «доброго дня» всміхнеться сонце.

Від «дякую» прокинеться земля.

«Будь ласка», «вибачте», «пробачте» –

Вживай слова ці в мовленні щодня.

Добро творити – це не важко:

Просто всміхнись на лагідні слова,

Відразу стане на душі прекрасно.

Твори добро, бо це твоє життя.

У вінок шани Кобзареві

Він впевнено ішов у майбуття

Так, він кріпак, але й кріпак – людина.

Він не боявся смерті й забуття,

Він – вірний син, він – матері дитина.

Він – це життя, історія народу.

З таких, як він, малюють образи.

Увесь свій шлях хотів лише одного:

«Вкраїну збережи, молюсь, від лих.

Про мене не хвилюйся, Боже,

Я все стерплю: кайдани, смерть страшну.

Дай тільки Україні волю,

Свободу дай вкраїнцям дорогу.

Не я один тебе благаю.

Послухай, Господи, синів.

Вони не хочуть паничам коритись:

Ми не раби, ми – люд живий».

Запам’ятайте всі! На цій землі

Не буде більше кріпака такого,

Який рабом був, та не раб, о ні!

Це пан його не мав свободи.

Вже двісті літ пройшло з тих днів,

Та ми не забуваєм тебе, батьку.

Ще досі долітає щирий спів

Бандури, й ми неначе в казці.

...І прокидається тоді вся Україна:

Від Львова до Донецька, і до Криму,

Тоді народ весь згадує Шевченка

Й радіє Україна-ненька.